Азбестові пристрасті: вчені проти імперіалізму
Що таке азбест?
Слово «азбест» є комерційною назвою групи волокнистих мінералів. Вони об’єднані поруч подібних експлуатаційних якостей (не горять, стійкі до механічних впливів, не плавляться і т.д.), але значно різняться за своїм хімічним складом. На даний момент виділяють два види азбесту – амфіболовий та хризотиловий.
Азбест широко застосовується у промисловості початку XX століття. З нього виготовляють понад 300 видів промислової продукції, але основна – це шифер, труби, фасадні плити, накладки на гальмівні колодки, різноманітні фільтри для хімічного виробництва. Західноєвропейські країни в своїй більшості використовували значну частку амфіболового азбесту – його родовища знаходяться на півночі Європи, а також у Південній Африці, традиційній зоні впливу. Хризотиловий азбест видобували в Канаді, на території СРСР та в Бразилії. Довгий час азбестова промисловість зростала, з’являлися нові види продукції – а потім країнами майбутнього ЄС прокотилася хвиля протестів проти «гірського льону». Його звинувачували у провокуванні тяжких захворювань, зокрема онкології. Хвиля народного обурення, підігріта ЗМІ, громадськими організаціями та деякими політиками виплеснулася до низки заборон. Сьогодні на території Євросоюзу заборонено всі види азбесту, родовище хризотилу в Канаді зникло, а США серйозно обмежили сфери застосування гірського льону.
З іншого боку, залишилися Бразилія, Китай та Росія, яка з другої декади XXI століття впевнено утримує планку лідера за обсягами видобутку та обробки хризотилового волокна. Активно споживають мінерал КНР, країни Південно-Східної Азії, СНД та інші. Зростання виробництва, нові технології – чому ж азбест зберіг свою популярність на більшій частині земної кулі? Відповідь, як завжди, у деталях.
Такий різний азбест
Як вже було зазначено, існує два види азбесту, які істотно відрізняються за своїм хімічним складом. Так, амфіболовий азбест є гідросилікатом заліза, оскільки містить у своєму складі залізо (крокодил-асбест має формулу Na2Fe32+Fe23+)Si8O22(OH), амозит – (Fe2+, Mg)7Si8O22(OH)2, тремоліт – Ca2Mg5Si8 , антофіліт – (Mg, Fe2+)7Si8O22(OH)2 і актиноліт – Ca2(Mg, Fe2+)5Si8O22(OH)2). Амфіболовий азбест стійкий до кислот, тому його волокна, потрапивши в організм людини, не виводяться довгі роки. Скажімо, клітини-прибирачі легень, альвеолярні макрофаги, використовують для розчинення сторонніх частинок саме кислоту (pH) – і амфіболове волокно їм зовсім не до зубів. А ось хризотилове – більш ніж. Хризотилове волокно має формулу 3MgO2SiO22H2O, тобто. є гідросилікатом магнію. Воно стійке до лугів, а ось у кислоті розчиняється. Наприклад, робота Давида М. Бернштейна «Біоперсистенція волокон хризотилу» переконливо доводить дані твердження на широкій експериментальній базі. Якщо ж звернутися до статистичних досліджень, то картина вийде цікавою. Так, вчені в дослідженні «Вплив азбесту та штучних волокон у виробництві та ризик раку легень: дослідження методом випадок-контроль у Європі», що охопило період з 1998 по 2002 рр., розглянули понад 4000 випадків по всій Європі. Вони вивели закономірність – азбестообумовлені захворювання широко поширені в країнах блоку НАТО, а ось у державах колишнього соціалістичного табору перебувають на рівні похибки. За їхніми словами, причина такого різкого поділу політична – Європа використовувала амфіболи, тоді як СРСР та союзники – хризотил.